Стукан Микола Павлович

Трохи про себе. Стукан Микола Павлович. Народився в робітничій сім'ї 6 липня 1938 року в місті Костянтинівка Сталінської області, перейменованої після війни у Донецьк.

Отець - Павло Ананійович, працював машиністом маневрового паровозу на костянтинівському металургійному заводі ім. Фрунзе. В період війни з Фінляндією був на прийомі в Кремлі, де І.В.Сталін вручив в своєму кабінеті йому та іншим, що відзначилися в боях солдатам, годинник за військову доблесть. Загинув батько Павло Ананійович Стукан на фронті в 1943 році у війні з фашизмом.

У день початку війни мені було менше трьох років, братові Валентину - двадцять днів. Мати зуміла врятувати нас в період окупації і післявоєнної розрухи. Дала нам з братом путівку до життя.

Мати - Стукан Анастасія Прокопівна - працювала поліровщіцей скла на костянтинівському заводі «Автоскло». Їй довелося в числі інших професіоналів полірувати спеціальні скляні плити на саркофаг І.В. Сталіну.

Діти війни дорослішали і мужнішали рано. Працювати офіційно почав з вересня 1955 року. Працював муляром-вогнетривником по гарячому ремонту і будівництву скловарних печей, плавильником, скловаром, партійним працівником, слюсарем, будівельником. Робочий стаж в промисловості 26 років, на партійній роботі - 19 років.

Без відриву від виробництва закінчив (після шести класів школи) 11 класів вечірньої школи і філфак ДонДУ. Почав друкуватися в пресі з 1963 року. У 2006 році вийшов з НСЖУ - у зв'язку з безпринципною позицією голови НСЖ України Ігоря Лубченка в питанні постійного переслідування владними структурами і наближеними до нього провладними журналістськими функціонерами редактора і журналістів газети «Провінція» за об'єктивне, критичне висвітлення дійсності.

Крім цих фактів біографії, в моєму житті назавжди залишилася яскравою подією служба в Тихоокеанському прикордонному окрузі, на Курильських островах. Брат Валентин служив на Кубі в період Карибської кризи.

Більше двадцяти років співпрацюю з газетою «Провінція» як журналіст і поет.